Голодомор 1932-1933р.р. на Україні

Пекельні цифри і слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива,
Роки ті чорні, голод...голод...
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
...мільйонів. Боже мій!
Недолічилась Україна.

1933. Найчорніший час в історії України. І до сьогодні боляче ступати стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Навесні 33 в Україні померло25 тисяч людей щодня, 1000 – щогодини, 17 щохвилини. Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 мільйонів чоловік, з них 3 мільйони - діти.
  Моторошний парадокс: вмирали на всеплодющих чорноземах відомої у світі житниці. Вмирали просто на полях, на шляхах, у холодних хатах, поодинці і сім’ями, вмирали цілі роди і села. Як могло трапитися, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя у житниці Європи зник хліб, люди залишилися без жодної зернини?
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини , і життя країни. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках.
   Для вшанування пам'яті про ті страшні, чорні роки на Україні біля пам'ятного знака- хреста жертвам голодомору зійшлися наші односельчани(працівники с/ради, діти, працівники соціальної сфери). Віче-пам'яті "...А над селом нависла чорна хмара..." розпочав сільський голова М.Д. Цуран, яка навела страшні цифри втрат під час голоду. Присутні згадували розповіді своїх рідних про чорне лихо, про помелих родичів...

 Діти школи прочитали вірші, вшанували хвилиною мовчання всіх жертв 32-33, запалили свічки та роздали всім присутнім по скибочкі сухарика.